в означеннях
Тлумачення, значення слова «курити»:

КУРИТИ 1, курю, куриш, недок.

1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак (Павло Грабовський, I, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши, — обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Андрій Головко, II, 1957, 181); — Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких не курив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213);  * Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Тарас Шевченко, I, 1963, 117).
 Курити люльку (кальян і т. ін.) — користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін. Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Марко Вовчок, I, 1955, 60); Курити тютюн (тютюнець, цигарку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо. Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Іван Котляревський, I, 1952, 164); Запалив я цигарку, вчитель — теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив... (Володимир Сосюра, I, 1957, 244).

2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. — Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249).
Курити фіміам див. фіміам.

3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.). — Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить... горілку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Михайло Стельмах, I, 1962, 42).

4. неперех., розм., заст. Гуляти, п'ючи; пиячити. Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили, Просвітку не було дівкам (Іван Котляревський, I, 1952, 78).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 408.

Коментарі (0)

Рими України: словник рим

КУРИТИ 2, курю, куриш, недок. Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити. Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний, IV, 1955, 28);
//  Їхати, бігти, здіймаючи куряву. Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 13); На шляху курить десь парою коней фаетон (Степан Васильченко, III, 1960, 345);
//  чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі. У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (Іван Франко, VII, 1951, 405);
//  Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь. Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 103).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 408.

Коментарі (0)