КУРИТИ 1, курю, куриш, недок.
1. перех. і без
додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь
речовини, переважно тютюну. Ми — шваби, куримо табак
(Павло Грабовський, I, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши, —
обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли
допізна чоловіки про се, про те (Андрій Головко, II, 1957,
181); — Ти дай мені, синок, закурити... Зроду таких
не курив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213); * Образно. Із Лисянки
Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки
закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не
вміють Отак курить (Тарас Шевченко, I, 1963, 117).
Курити люльку (кальян і т. ін.) — користуватися
для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін.
Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив
(Марко Вовчок, I, 1955, 60); Курити тютюн (тютюнець,
цигарку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки
тощо. Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець
курив (Іван Котляревський, I, 1952, 164); Запалив я цигарку, вчитель —
теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього
потайки цигарки в час перерви курив... (Володимир Сосюра, I, 1957,
244).
2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини,
наповнювати приміщення ароматичним димом. —
Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то
завадить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249).
♦ Курити фіміам див. фіміам.
3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.). — Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить... горілку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Михайло Стельмах, I, 1962, 42).
4. неперех., розм., заст. Гуляти, п'ючи; пиячити. Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили, Просвітку не було дівкам (Іван Котляревський, I, 1952, 78).