в означеннях
Тлумачення, значення слова «кутя»:
Рими України: словник рим

КУТЯ́, і, жін., етн.

1. Обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща. Стоїть кутя на покуті, А в запічку діти (Тарас Шевченко, I, 1951, 365); По селі, по якій годині тиші, коли йшла рокова, церемоніальна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дідухом і кутею, почалися веселі колядкові співи (Іван Франко, VIII, 1952, 100); — Завтра кутя. І все в нас буде, як на батьківщині: і кутя, і узвар, і сіно постелимо за звичаєм... (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 334).
 Багата кутя — переддень різдва; святий вечір. Батько подарував Лаврінові ту грушу на багату кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею (Нечуй-Левицький, II, 1956, 377); Голодна кутя — переддень водохреща. [Павло:] Сьогодні ж святий вечір, то, здається, кличуть мороза вечеряти? [Явдоха:] Мороза кличуть вечерять на голодну кутю, а це багатий вечір (Карпенко-Карий, II, 1960, 154).
Передавати (передати) куті меду — переборщити. Одного разу два такі знавці Передали куті, як кажуть, меду — І от зайшла в них жвава суперечка (Максим Рильський, III, 1961, 172).

2. Те саме, що коливо. На проводи наносять сюди на гроби чимало чого: чи куті, чи буханців, чи крашанок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 114); Поминальної куті з торішньої пшениці дві мисочки наварив (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 25).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 419.

Коментарі (0)