КУТО́К, тка, чол.
1. Місце, де сходяться внутрішні
сторони предмета;
// Частина приміщення, простір між
двома стінками, що сходяться. Переполохані панянки
тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком
отари (Олекса Стороженко, I, 1957, 375); Вона вже не зважилась
більше потикатись у натовп, а пішла в куток межи
хлівом і стайнею (Леся Українка, III, 1952, 670); В кімнаті
всі речі були на виду: в кутку стояв рояль з нотами
на пульті (Петро Панч, В дорозі, 1959, 73);
// Частина
якого-небудь місця, якоїсь площі. На ласий кусок
найдеться куток (Номис, 1864, № 12011); Знай, неборак, ганя
то в той, то в сей куток [двору]: То зазирне в курник,
то дейко до свинок (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 50).
Із кутка в куток ходити (тинятися і т. ін.) —
ходити в різних напрямках у приміщенні (від хвилювання,
з нудьги, неробства, або розмірковуючи над чим-небудь).
У хаті в сутінях ходив [Давид] із кутка в куток, палив
цигарку за цигаркою (Андрій Головко, I, 1957, 73); Куток
(кутки) ока (очей, рота, уст) — місце, де сходяться
повіки або губи. Іншим думи нахилили обважнілі голови,
а в декого й скупа сльоза тремтить,.. перекочується
з одного кутка очей до другого (Михайло Стельмах, I, 1962,
161); Біля кутків рота в нього з'явились малопомітні
борозни (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 39).
2. розм. Місце проживання; житло, притулок. Знов
він бачив свій давній куток, Знов дививсь на дружину
свою, Обіймав своїх любих діток (Павло Грабовський, I, 1959, 473);
Танцювали гуляки, що не мали ні рідні, ні кутка,
ні родини, нічого, крім вільного неба і вічного
бенкетування душі своєї (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Вона ще не стала
кресляркою, не знайшла роботи, не має постійного
кутка (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 285).
Сімейний куток — місце проживання сім'ї. — Буду
радий, коли ви, що й говорити, неприємну камеру
заміняєте на тихий сімейний куток (Юрій Збанацький, Єдина,
1959, 112); Чужий (свій і т. ін.) куток — чуже (своє
і т. ін.) місце проживання. Бодай ніхто не діждав
в чужім кутку сидіти (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 52); —
Хіба мислимо без нього [колгоспу]?.. Отак, як ви тут,
вовкулаками?.. Кожний у свій куток глипає... Ні тобі
колбуду, ні тобі зборів!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 221).
3. Частина якої-небудь території, місцевості,
країни і т. ін. В світі божому нема кутка без горя Не
тільки тут, а і по той бік моря (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 77);
Звенигородщина — співучий куток України, в ньому
Кирилівка не останнє в цьому село (Степан Васильченко, II, 1959,
359); Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на
захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми
очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко
на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість
громадянина великої Радянської країни (Олександр Довженко, I,
1958, 26);
// Певна частина (кінець) села. [Василь:]
Чого на наш куток по воду прийшла? (Марко Кропивницький, II, 1958,
117); Ні, не можу далі за лихими сусідами вдержатись
на кутку. Хоч зараз спродуйся, пакуйся та й на
кубанські степи (Володимир Самійленко, II, 1958, 354); Тиша. Лиш на кутку
і дзвязк і стук. Проїде вулицею хтось (Павло Тичина, I, 1957,
83);
// Невелика складова частина чого-небудь.
Лихий і обважнілий, він заглядав у кожний куток
господарства, добирався навіть до мисника і печі (Михайло Стельмах,
I, 1962, 69);
// Сховане від очей, недоступне для
спостережень місце; тайник. Це було весни тієї, Що один
про неї спомин Освітляє нам істоту, Огріває нам
істоту До найглибшого кутка (Максим Рильський, II, 1960, 200).
Глухий куток — віддалена місцевість. Сталося
дивне диво: занехаяний та похований наш спів.. перейшов
з глухих кутків та широких степів у ясні палати
(Панас Мирний, V, 1955, 416).
4. Приміщення, місце (в школі, установі тощо),
спеціально відведене для яких-небудь занять і
відпочинку. Один хлопчик сказав, що чорногузика в живому
кутку вона, коли чергує, не годує, бо їй страшно (Оксана Іваненко, Великі
очі, 1956, 53).
Червоний куток див. червоний; Непочатий куток
див. непочатий.