Словник української мови

КВІТКО́ВИЙ, а, е.

1. Який має квітки як органи розмноження. Останній тип [маточкових рослин] звичайно називають покритонасінними (бо насіння утворюється в плоді), або квітковими (є квітка) (Практикум з систематики та морфології рослин, 1955, 59); Від вищих квіткових рослин.. вони [водорості] відрізняються простішою організацією й анатомічною будовою (Наука і життя, 1, 1960, 24).

2. у знач. ім. квіткові, вих, мн. Рослини, що розмножуються за допомогою квіток (у 1 знач.). Відомо, що квіткові — наймолодший клас рослин (Бджоли, 1955, 90).

КВІТКОВИ́Й, а, е. Прикм. до квітка. Він подякував садівникові, що з радістю показав йому своє квіткове царство, і пішов поблукати садом (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 132); Квіткове стебло;
//  Зробл. із квіток. Квітучий газон є дуже ефектним квітковим оформленням (Озеленення колгоспного села, 1955, 157);
//  Утворений намальованими, вишитими або вирізьбленими квітками. Квітковий орнамент українських килимів відзначається великою різноманітністю форм (Народна творчість та етнографія, 3, 1962, 110);
//  Признач. для квітів і їх вирощування. До Софіїної кімнати занесла покоївка бузок, поставила в квіткову вазу (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 131); Квіткова оранжерея;
//  Признач. для продажу квітів. Квіткова крамниця; Квітковий кіоск;
//  Вигот. із квітів (у 1 знач.). Квітковий одеколон.