в означеннях
Тлумачення, значення слова «кибитка»:

КИБИ́ТКА, и, жін.

1. Критий візок у кочових народів; халабуда. А чутка й досі ще жива, Що лісу тут стояла сила, Ще і тоді, як татарва У нас з кибитками ходила (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 359); У чорнім кожушку, в ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці (Максим Рильський, I, 1956, 364); Живуть вони [скіфи] в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші — шестиколісні (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 138).

2. Легке переносне житло в кочових народів; юрта.

3. У середньоазіатських народів — невелика хатина з вальків глини або цегли-сирцю. З Макшеєвим жив Шевченко в одній кибитці й у Раїмі (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 270); Коли ми прийшли до її кибитки (так у Таджикистані називають просту хату), вона почастувала нас пшеничними коржами та урюком (Літературна Україна, 25.V 1962, 3).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 145.

Коментарі (0)