КИДАТИ, аю, аєш, недок., КИНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. також чим. Махнувши рукою (руками),
примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках).
Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на
хлопців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 31); Валя чистить картоплю,
раптом кидає ніж, хапається за пучку (Степан Васильченко, III, 1960,
326); — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув
Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); Товариш Большаков..
кинув гарячу гвинтівку геть і, схопившись на ноги, дав
в упор дві гранати одну за одною (Юрій Яновський, I, 1958,
126); * Образно. Десь на заметах стогнав вітер і
кидав у шибки сухим снігом (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69);
// Опускати, занурювати (в рідину). Їм не вдавалося
розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у
море котвицю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390); Миру над світом
сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в
море, що піниться й грає (Максим Рильський, III, 1961, 230)
// Викидати. Надя.. поглянула на черепки, далі зібрала
їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок..
(Леся Українка, III, 1952, 486);
// перев. безос. Сильно хитати
гойдати; підкидати. Вітри, що йшли за грозою, кидали
літака з боку на бік (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 47);
«Швидкий» кидало з боку на бік, заливало пінявою водою
(Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 126).
♦ Жеребок кинуто див. жеребок; Кидати болотом
див. болото; Кидати громи (громами) на кого — гостро
картати, суворо ганити когось. — Ви, шановний
добродію, ..не раз.. кидали громи на нелюбих вам поетів або
артистів (Іван Франко, XVI, 1955, 293); Кидати (кинути)
жеребок — вирішувати що-небудь жеребкуванням.
— Може, кинемо жеребок? — несміливо запропонував
Тарас (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 65); Кидати (кинути)
каменем (камінь) див. камінь; Кидати (кинути) кров
кому, заст. — спускати кров комусь (звичайно хворому);
Кидати (кинути) на вітер гроші (заробіток і т. ін.) див.
вітер; Кидати (кинути) на зуб (на зуби) див. зуб;
Кидати пляму див. пляма; Кидати стіг — укладати стіг.
— Я й орала, я й запрягала, я й громадити, я й кидати
стоги (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 222); Кинути лихом об
землю див. лихо; Куди не кинь: а) з усіх боків, у всьому.
І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок (Іван Котляревський, I, 1952, 166);
б) скрізь; На вітер кидати слова див. вітер; Палицею
(палкою) кинути — недалеко, близько. — Позиція,
кажу, чудова, — пояснює Засядько. — І до противника
палицею кинути (Олесь Гончар, I, 1954, 359); До хутора
зовсім палкою кинути. Гонів з п'ять, мабуть, буде (Іван Цюпа,
На крилах.., 1961, 23).
2. перен. Спрямовувати, поширювати (промені,
світло, тінь і т. ін.). Розпустила [яблуня] навкруги широкі
гілки і кидала густу тінь на землю (Панас Мирний, I, 1954,
252); Крізь вікно, обернене до полудневого заходу,
кидало сонце до його покою ясний сніп світла (Іван Франко, VII,
1951, 79); Багряне проміння кидало червоні відблиски
на завіяні снігом дахи будівель (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир,
1965, 99);
// що, чим. Швидко звертати кудись (очі,
погляд); дивитися. — Не піду, бігма, не піду, —
забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними
очима на всі боки (Леся Українка, III, 1952, 676); Отаман
тільки помаленьку кивнув головою.., кинув гордим оком по
всіх бурлаках (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); Коли за якийсь час
знову кинув [Пакришень] погляд на море, то зовсім
не впізнав його (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 39).
3. перен. Швидко, часом недбало казати,
висловлювати (репліку, слово тощо). — Засукуй рукава! —
коротко кидав жандар... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 197); — Таня
на базі, — відклав інструмент Й кидає [коваль] ту ж
таки фразу: — Зараз у неї гарячий момент! —
...Словом, біжу я на базу! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 97); Ні
хвилинки не гаючись, Валя вихором помчав од гурту,
кинувши: — Я зараз вернуся! (Степан Васильченко, II, 1959, 188); Стара
господиня.. кинула думку, що добре було б зустріти
гостей хлібом-сіллю (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 72);
// У сполуч. з деякими іменниками означає — робити
те, що виражене відповідним іменником. [Леся:]
Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві
(Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 38); Чоловіки реготали,
кидали жарти (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 18); Зрідка він
кидав униз короткі поради (Олесь Гончар, III, 1959, 102).
♦ Кидати (кинути) виклик див. виклик; Кидати
(кинути) клич (гасло, слово і т. ін.) — звертатися
з закликом, гаслом тощо.
4. Залишати кого-, що-небудь; покидати. — Ще ніколи
не кидав я рідного села (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 140); — Наша
артіль бідна, — сказав старий, — і кидати шаланди
в морі не годиться (Юрій Яновський, II, 1958, 193);
* Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч
ви мене При лихій годині (Тарас Шевченко, II, 1953, 7);
[Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Панас Мирний,
V, 1955, 97);
// перев. з інфін. Переставати робити
що-небудь, займатися чим-небудь. Любий хлопчику..!
Кинь обручиком гратися (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 9);
Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути
палити (Наука і життя, 1, 1966, 46).
5. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь.
Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку
(Олесь Гончар, III, 1959, 260);
// Переводити з одного місця
в інше. Вчителя кидали з села в село (Гнат Хоткевич, I, 1966,
134);
// Ув'язнювати; саджати, запроторювати (до
в язниці тощо). Давид наказав осліпити Василька і ки
ну ти в тюрму та заволодів його містами (Історія СРСР, I,
1956, 51); Вартові провели її у вогкий підвал і кинули
а одиночку (Василь Кучер, Голод, 1961, 425).
♦ Кидати (кинути) за ґрати див. ґрати 1.
6. безос., у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють
і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару,
холоду, почуття люті тощо. Миколу кидало то в жар, то
в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Василь Козаченко, Гарячі
руки, 1960, 188); При одній лише думці про те, що
донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там
інститутські книгогризи могли б завалити її при
вступі, майора кидало в лють (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 162).
♦ Кидає (кидало, кинуло) в сльози (в сльозу)
кого — у когось на очах з'являються (з'являлися,
з'явилися) сльози. — Як гляну-погляну на маленьку
рослину.. Щось у грудях заворушиться, навіть у сльозу кине
(Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 60); Кидає (кидало, кинуло) в сміх
кого — хтось починає (починав, почав) сміятися. Остапа
кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Костянтин Гордієнко, II, 1959,
297).