в означеннях
Тлумачення, значення слова «кидати»:

КИДАТИ, аю, аєш, недок., КИНУТИ, ну, неш, док., перех.

1. також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 31); Валя чистить картоплю, раптом кидає ніж, хапається за пучку (Степан Васильченко, III, 1960, 326); — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); Товариш Большаков.. кинув гарячу гвинтівку геть і, схопившись на ноги, дав в упор дві гранати одну за одною (Юрій Яновський, I, 1958, 126);  * Образно. Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69);
//  Опускати, занурювати (в рідину). Їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у море котвицю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390); Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає (Максим Рильський, III, 1961, 230)
//  Викидати. Надя.. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок.. (Леся Українка, III, 1952, 486);
//  перев. безос. Сильно хитати гойдати; підкидати. Вітри, що йшли за грозою, кидали літака з боку на бік (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 47); «Швидкий» кидало з боку на бік, заливало пінявою водою (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 126).
Жеребок кинуто див. жеребок; Кидати болотом див. болото; Кидати громи (громами) на кого — гостро картати, суворо ганити когось. — Ви, шановний добродію, ..не раз.. кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Іван Франко, XVI, 1955, 293); Кидати (кинути) жеребок — вирішувати що-небудь жеребкуванням. — Може, кинемо жеребок? — несміливо запропонував Тарас (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 65); Кидати (кинути) каменем (камінь) див. камінь; Кидати (кинути) кров кому, заст. — спускати кров комусь (звичайно хворому); Кидати (кинути) на вітер гроші (заробіток і т. ін.) див. вітер; Кидати (кинути) на зуб (на зуби) див. зуб; Кидати пляму див. пляма; Кидати стіг — укладати стіг. — Я й орала, я й запрягала, я й громадити, я й кидати стоги (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 222); Кинути лихом об землю див. лихо; Куди не кинь: а) з усіх боків, у всьому. І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок (Іван Котляревський, I, 1952, 166); б) скрізь; На вітер кидати слова див. вітер; Палицею (палкою) кинути — недалеко, близько. — Позиція, кажу, чудова, — пояснює Засядько. — І до противника палицею кинути (Олесь Гончар, I, 1954, 359); До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п'ять, мабуть, буде (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 23).

2. перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). Розпустила [яблуня] навкруги широкі гілки і кидала густу тінь на землю (Панас Мирний, I, 1954, 252); Крізь вікно, обернене до полудневого заходу, кидало сонце до його покою ясний сніп світла (Іван Франко, VII, 1951, 79); Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 99);
//  що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. — Не піду, бігма, не піду, — забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Леся Українка, III, 1952, 676); Отаман тільки помаленьку кивнув головою.., кинув гордим оком по всіх бурлаках (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); Коли за якийсь час знову кинув [Пакришень] погляд на море, то зовсім не впізнав його (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 39).

3. перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово тощо). — Засукуй рукава! — коротко кидав жандар... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 197); — Таня на базі, — відклав інструмент Й кидає [коваль] ту ж таки фразу: — Зараз у неї гарячий момент! — ...Словом, біжу я на базу! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 97); Ні хвилинки не гаючись, Валя вихором помчав од гурту, кинувши: — Я зараз вернуся! (Степан Васильченко, II, 1959, 188); Стара господиня.. кинула думку, що добре було б зустріти гостей хлібом-сіллю (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 72);
//  У сполуч. з деякими іменниками означає — робити те, що виражене відповідним іменником. [Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 38); Чоловіки реготали, кидали жарти (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 18); Зрідка він кидав униз короткі поради (Олесь Гончар, III, 1959, 102).
Кидати (кинути) виклик див. виклик; Кидати (кинути) клич (гасло, слово і т. ін.) — звертатися з закликом, гаслом тощо.

4. Залишати кого-, що-небудь; покидати. — Ще ніколи не кидав я рідного села (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 140); — Наша артіль бідна, — сказав старий, — і кидати шаланди в морі не годиться (Юрій Яновський, II, 1958, 193);  * Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Тарас Шевченко, II, 1953, 7); [Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Панас Мирний, V, 1955, 97);
//  перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. Любий хлопчику..! Кинь обручиком гратися (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 9); Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити (Наука і життя, 1, 1966, 46).

5. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь. Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку (Олесь Гончар, III, 1959, 260);
//  Переводити з одного місця в інше. Вчителя кидали з села в село (Гнат Хоткевич, I, 1966, 134);
//  Ув'язнювати; саджати, запроторювати (до в язниці тощо). Давид наказав осліпити Василька і ки ну ти в тюрму та заволодів його містами (Історія СРСР, I, 1956, 51); Вартові провели її у вогкий підвал і кинули а одиночку (Василь Кучер, Голод, 1961, 425).
Кидати (кинути) за ґрати див. ґрати 1.

6. безос., у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару, холоду, почуття люті тощо. Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 188); При одній лише думці про те, що донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там інститутські книгогризи могли б завалити її при вступі, майора кидало в лють (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 162).
Кидає (кидало, кинуло) в сльози (в сльозу) кого — у когось на очах з'являються (з'являлися, з'явилися) сльози. — Як гляну-погляну на маленьку рослину.. Щось у грудях заворушиться, навіть у сльозу кине (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 60); Кидає (кидало, кинуло) в сміх кого — хтось починає (починав, почав) сміятися. Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 297).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 146.

Коментарі (0)