ЛАБЕ́ТИ, ів, мн.
1. розм. Дуже великі, міцні руки; лапи. Як піймав мене [чоловік] в лабети, як придавив, то в мене й дух у п'яти заліз! (Панас Мирний, II, 1954, 223); — Живи на здоров'я.. Та більше не попадайся людоловам у лабети!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 381); * Образно. Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (Степан Васильченко, II, 1959, 330).
2. Те саме, що тенета; пастка (див. пастка 1). Соломія знесилилась.. Груди важко дихали й очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363).
3. чого, перен. Про те, що сковує, позбавляє свободи
дій, ставить у безвихідне становище. Швидше до гурту,
за труд!.. Не даймося Більше в лабети облуд! (Павло Грабовський,
I, 1959, 154); Наша країна була у лабетах капіталізму
(Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 201); Він виборсався з лабетів
смерті (Натан Рибак, Час, 1960, 295); Його серце впало і
причаїлось в лабетах лихого передчуття (Олекса Гуреїв, Друзі..,
1959, 160).
♦ Захоплювати (захопити) в [свої] лабети: а) (кого)
позбавляти когось свободи дій; б) (що) привласнювати,
загарбувати щось. — Хіба він мені брат? — каже,
бувало, Василь.. — Захопив у свої лабети все добро та й
брат! (Панас Мирний, I, 1949, 218); Потрапляти (потрапити,
попадатися, попастися і т. ін.) в лабети до кого, кому,
чиї та без додатка; Опинитися в лабетах —
потрапляти в небезпеку, у скрутне становище, у безвихідь;
бути схопленим. Всяка ж забара дасть Богуну змогу
стягти потуги, скріпитися силою; тоді ми опинимося
в лабетах (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 29); Вимагали б
[фашисти] виявити партизанську таємницю. А
партизан не має на це права. Потрапив в лабети —
мусить умерти мовчки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 237); Вколо
рук моїх гадюками мотався Густо-зелений ліс водорослин
і трав — І врешті у такі лабети я попався, Що
далі ні пливти, ні вирватись ніяк (Максим Рильський, Поеми,
1957, 263).