ЛАЯТИ 1, лаю, лаєш, недок., перех.
1. Різкими,
образливими словами висловлювати осуд, докори.
Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути,
лихий та сварливий, господи милосердний! І жінку лає,
і дочку (Марко Вовчок, I, 1955, 34); — І чого ви їх [дітей] так
лаєте? Це ж гріх, Василино, — починає [Марія] гудити
молодицю (Михайло Стельмах, I, 1962, 222);
// Обзивати
кого-небудь принизливими, образливими словами. Дочок
своїх вона лаяла мужичками, заставляла служити
Кириликові (Панас Мирний, I, 1954, 154); Я писала,
наприклад, від імені товариства, а мене за те лаяли
«анонімним писакою» — от і звичаї європейські (Леся Українка, V,
1956, 139); — Свистуни, — лаяв їх Тимко. Ті
винувато підійшли до воза (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 46).
2. Висловлювати своє незадоволення; корити (у 1 знач.). Посилаю Вам своє останнє оповідання і передчуваю, що будете лаяти мене за нього, бо я й сам себе лаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 392); Генерал розбирає минулу операцію, кого лає, кого хвалить (Юрій Яновський, I, 1958, 342).