ЛАПАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. Торкати, хапати що-небудь рукою (руками).
Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати
і не смів. Тільки лапав рукою те місце, де мав вирости
вус (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 431); Яшко мовчки сховав
[сопілку] у пазуху і зразу ж побіг до корів. На ходу все лапав:
не вірилося, що сопілка в нього (Андрій Головко, I, 1957, 131);
// Дотиками рук розшукувати що-небудь у темноті.
Зажурився, сердешний, і горючими сльозами вмивається.
Коли чує, — хтось лапає біля клямки (Олекса Стороженко, I, 1957,
41); Бурлаки розсипалися по двох темних кімнатах,
лапали руками по всіх закутках, лазили під ліжка і
не знайшли пана (Нечуй-Левицький, II, 1956, 203);
//
Розпізнавати що-небудь дотиками пальців. [Настя (лапає
пальцями Єфросинине плаття):] Яке ж гарне твоє
плаття! Ото якби собі таке справити.. А як
шелестить! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 482); Сниться мені чи справді?
Лапаю ніс, лапаю вуха… ні, це не сон (Яків Баш, На землі..,
1957, 77).
2. діал. Хапати, ловити. — Тримай! Лапай злодіїв! — загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч.. господареві (Іван Франко, VI, 1951, 146).