ЛА́СИЙ, а, е.
1. Який дає смакову насолоду; дуже
смачний. Великий кавун, як жар червоний, дуже ласа
штука (Борис Грінченко, I, 1963, 361); Гриб туркоче: «Я такий,
Що прибавиш сала — І вечеря буде ласа, Краща каші,
Ліпша м'яса» (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960,
85);
// у знач. ім. ласе, сого, сер. Що-небудь дуже смачне.
Де їсться смачно, там і п'ється, Од земляків я так
чував; На ласеє куток найдеться, Еней з своїми не
дрімав (Іван Котляревський, I, 1952, 206).
2. перен., розм. Дуже принадний, спокусливий.
Так жахаються [пани] смерті наглої: Жаль їм злинути
з світу ласого, Від утіх-розкош — в ніч беззоряну
(Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 169); Люди добрі, помагайте,
Заберіть од мене касу! ..А мені вже службу дайте
Не таку занадто ласу (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 295).
♦ Ласий шматок (шматочок, кусок, кусочок) — про
кого-небудь принадного, щось спокусливе. [Залеський:]
А ласий шматочок! Хоч хлопська душа, а
гарна, .. як намальована (Вадим Собко, П'єси, 1958, 53);
Підступні сусіди наші, користуючись послабленням сили
Руської держави, .. з усіх боків сунули, щоб і собі урвати
ласий шматок (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 17).
3. Який має особливу пристрасть до чого-небудь
смачного. Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум
і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 107); У хлопця завжди лежала в кишені
для нього грудочка цукру або шматок хліба, а теля
було ласе — не сказати! (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 42);
// перен. Який виражає жадобу; жадібний. Савка
дивився ласими очима на полотно, що майже сріблом
блищало біллю проти сонця (Ольга Кобилянська, III, 1956, 472);
Юзеф Крапивницький обходив свої конюшні, корівники
та вівчарні і ласим оком оглядав нагарбане в людей
добро (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 25).
4. перен., до кого—чого, на кого—що. Який має особливу пристрасть до кого-, чого-небудь; охочий до чогось. — До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму (Тарас Шевченко, I, 1951, 105); Йшла [баба] до воріт або над став шукати жінок, ласих на розмову (Василь Стефаник, I, 1949, 113).