в означеннях
Тлумачення, значення слова «латка»:

ЛА́ТКА, и, жін., мн. латки, ток.

1. Шматок тканини або шкіри, яким зашивають дірки в одязі, взутті і т. ін. На шкарбанах було рясненько латок (Нечуй-Левицький, III, 1956, 370); — О, вже й подався [Остап]. Хоч би ж був латку дав налатати (Андрій Головко, II, 1957, 209);  * Образно. Літа, літа, яких тільки латок не накладаєте ви на людську свитку!.. (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 105);  * У порівняннях. Роздобудь собі п'ятак, Приліпи його, мов латку, В черевик під ліву п'ятку (Степан Олійник, Вибр., 1959, 146).
У латках — полатаний. Свитина вся була в латках (Іван Котляревський, I, 1952, 83); Латка на латці — те саме, що Лата на латі (див. лата 1). [Чоловік:] А у тебе плахта Витерта, подерта.. Латка скрізь на латці... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 434); На латку не годитися кому — бути набагато гіршим за кого-небудь. [Василь:] Що ж сестра Юліана? .. Та ви їй до чобота шкарбуна на латку не годитесь! (Панас Мирний, V, 1955, 104); Приставити (приліпити) латку — сказати кому-небудь щось дошкульне, про когось щось дотепне. — О, щоб тебе з Денисом! Вже хоч що, а латку й приставить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 417); На кождого знайде [Гжехоткова], що сказати, кождому приліпить латку (Іван Франко, IV, 1950, 256); Світити латками — носити старий полатаний одяг.

2. перен., чого і без додатка. Площа, ділянка тощо, яка виразно виділяється з чогось, відрізняється від чого-небудь. Очі [панка].. числять отари овець і череди худоби, що сям і там здоровенними латками сунеться по стернях та толоках (Іван Франко, VIII, 1952, 78); На оголеній вітром од снігу латці шосе в шаленому кар'єрі зацокотіли кілька десятків підків (Андрій Головко, II, 1957, 570); Зеленіли окремі латки озимини (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 81);
//  Про маленький клаптик землі. — Косив би я оце в артілі, а ти в'язала за мною. Дурні ми, дурні! Прив'язалися до своєї латки, мов до пуповиння (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 448).

3. перен. Невеличка частина якої-небудь поверхні, що відрізняється іншим забарвленням; пляма. [Бурлака:] Чи не бачив хто, люди добрі, пару моїх волів, полових, з білими латками на спині? (Степан Васильченко, III, 1960, 438).

4. перен., у знач. присл. латками. Окремими ділянками, частинами. Рижій, коноплі зеленіють латками (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 120); Зірки спочатку по одній, за хвилину — ніби з пригорщі розсипані, засвічувалися латками, не перемагаючи, а підкреслюючи чорну темряву (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 15).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 454.

Коментарі (0)