Словник української мови

ЛАВКА 1, и, жін. Те саме, що лава 1. Старший брат сів на лавці, а усі інші [діти] у рядочок коло його (Марко Вовчок, I, 1955, 298); Біля зупинки посиділа [Тамара] на лавці і, не дочекавшись трамваю, вирішила пройтись (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 270); На верхній лавці, важко перевертаючись на бік, як лантух, крекче й сопе лісоруб Гутман (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 31).
♦ Знаходити (знайти) сокиру під лавкою див. сокира.

ЛАВКА 2, и, жін., діал. Крамниця. Мати все турбувалася, коли б його у лавку піти, набрати Галі на плаття (Панас Мирний, IV, 1955, 138).