ЛЕГІО́Н, у, чол.
1. У стародавньому Римі — вища бойова одиниця. Римське військо складалося з легіонів. У кожному легіоні було 4500 воїнів. Головну масу його становила важкоозброєна піхота (Історія стародавнього світу, 1957, 150); В о время Ірода царя, Кругом Сіона й на Сіоні Романські п'яні легіони Паскудились (Тарас Шевченко, II, 1953, 301).
2. У деяких країнах — назва особливих військових частин. Немає брата, ні сестри, Щоб незаплакані ходили, Не катувалися в тюрмі, Або в далекій стороні, В британських, гальських легіонах Не муштрувались! (Тарас Шевченко, II, 1953, 270); Ще хлопчиком був він свідком приходу наполеонівських військ разом з польськими легіонами (Максим Рильський, III, 1956, 299).
3. перен. Надзвичайно велика кількість; багато.
Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині!
(Леся Українка, V, 1956, 18); Про них [комсомольців] моє
слово. В Донбасі таких — легіон: Ті зводять дахи на
будови, Ті місять, ті возять бетон (Степан Олійник, Вибр.,
1959, 224).
♦ Їм [же] ім'я — легіон — когось надзвичайно, дуже
багато. Ярослав Галан став героєм нашого народу,
а його послідовників нині не один і не два, їм ім'я —
легіон (Юрій Мельничук, Поріддя.., 1959, 76).