Словник української мови

ЛЕГКОВА́ЖНИЙ, а, е. Який діє необачно, бездумно, не розмірковуючи; несерйозний. Та й на вдачу він був легковажний — в його було на тиждень сім п'ятниць (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 319); [Ліля:] Так, так, молодь тепер дуже легковажна (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 43);  * Образно. Заспівав десь у траві легковажний шпачок (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 320);
//  у знач. ім. легковажний, ного, чол.; легковажна, ної, жін. Той (та), хто діє необачно, бездумно, не розмірковуючи; несерйозний. Тут [на запорозькій раді] уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (Олександр Довженко, I, 1958, 237);
//  Який часто міняє предмет своїх захоплень, уподобань; непостійний. Нехай не дума.. погано про неї: що й заміж вийшла Без любові за Тихона. Що як весела та сміється, то вже й легковажна. То в неї вдача така (Андрій Головко, II, 1957, 108); А може, завів собі легковажну курортну кралю? (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 48);
//  У якому виявляється нерозсудливість, поверховість. Настусю вразив цей насмішкуватий та легковажний тон (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 248); Та хіба з отим дівчиськом він довго знаходитиме спільну мову? До чого це йдеться — легковажне пурхання над життям, а як же совість і честь? (Юрій Яновський, II, 1954, 67); Він має не тільки розум, відточений життям, партійним вихованням, він має силу волі, щоб вчасно виправити легковажну поведінку (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 17);
//  Який не має глибокого змісту; пустий, беззмістовний. Шофер насвистував легковажний блюзик, час од часу позирав у дзеркальце.., підморгував сам собі (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 111).