ЛЕЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Виблискувати, блищати,
відбиваючи світло, проміння. Далеко, далеко на самім
горизонті леліло опалове світло — одблиск сонця
(Леся Українка, III, 1952, 608); — Ти бачиш, княже? Там
світає світ, Огнями грає, прискає промінням.. То над
Москвою сяєво встає, На шоломах Кремлівських веж
леліє (Микола Бажан, Роки, 1957, 229);
// Виділятися яскравим
кольором. — Вертайся вмить і розкажи мені, чи не
леліють білії вітрила (Леся Українка, I, 1951, 414); Після
палаючого сліпучого дня млисто-бузково синіла
польова далеч, леліла і кликала дівчат туди, де тополі за
стернями, де зумкочуть коники на весь степ (Олесь Гончар,
Людина.., 1960, 173); Дві косички лилися й леліли,
Як важке смолянисте кільце (Андрій Малишко, Звенигора, 1959,
214).
2. Тихо протікати; струменіти. Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, — по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями (Марко Вовчок, I, 1955, 180); * Образно. Ні гайка і ні струмка навколо. Тільки сонце з вишини пече, Тільки вітер понад низом віє Та пшениця навкруги леліє (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 159).