Словник української мови

ЛЕЖЕБО́К, а, чол., розм. Той, хто не любить працювати, багато лежить, спить; ледар, нероба. — Наш цех не потерпить лежебоків (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 216); Правда чи неправда — жив Дармоїд. І такий лінивий, Лежебок такий (Іван Нехода, Казки.., 1958, 34);
//  Уживається як лайливе слово. [Начальник поліції:] Се тут є пара таких каламутників, я їх вже давно на оці маю. [Дрейсігер:] Егеж, пара блазнів, шибеників, лежебоків, волоцюг (Леся Українка, IV, 1954, 236).