ЛІЧЕ́ЦЬ, чця, чол., заст. Лікар. Уже в Київській Русі були своєрідні лікарі — «лічці», «відуни», які лікували людей (Народна творчість та етнографія, 4, 1965, 70); Дід-лічець уже заново перев'язав рани.. і сидів, підперши голову руками (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 112).