Словник української мови

ЛІЙ, лою, чол. Жир рогатої худоби, що вживається в їжу; у старовину використовувався для освітлення. Татарки.. частували їх.. свіжим інжиром та смаженими на овечім лою коржиками... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 289); Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений у якийсь лій (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 144);
//  перен. Жирова речовина, що виділяється залозами шкіри людини. В повній безпеці Валерик міг себе почувати лише на водокачці.., подалі від чорних ченців, що, спливаючи лоєм, ріжуться по закапелках з конторниками «в очко» (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 243); Він побачив старого Никодима, посміхнувся йому грубообтесаним обличчям, скинув старого, що аж лоєм узявся, картуза (Михайло Стельмах, II, 1962, 167).
♦ Лій топити з кого: а) піджарювати кого-небудь на вогні (з міфологічних і релігійних уявлень про пекло). [Гаврило:] Коли ж погано будете бити шляхту, всі до одного підете в геєну вогненну і там єзуїти з чортами лій з вас топитимуть (Олександр Корнійчук, I, 1955, 219); б) мордувати кого-небудь, знущатися з когось. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх [батьків], бувало, і лій топили (Тарас Шевченко, I, 1963, 333); Мати лій в голові — бути розумним. — Що ж там робиться? — хотів допитатись Мар'ян. — Коли маєш лій в голові, сам розчовпеш, — відповів Лесь (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 198); Підливати лою у вогонь кому і без додатка — підбурювати кого-небудь, сердити і т. ін. Сидять [спекулянти] зараз у нашій хаті за столом та підливають лою у вогонь твоїй рідній матері (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 137).