ЛІК 1, у, чол.
1. Те саме, що лічіння; лічба. Збилися
куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли
наздогад Степаном (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 14); Я не
літописом холодним Холодний лік веду вікам. Низький
уклін серцям народним І робітничим шлю рукам
(Максим Рильський, 300 літ, 1954, 26).
♦ Без ліку — про велику кількість кого-, чого-небудь;
дуже багато. А людей, людей! без ліку, та все чужі —
минають і не глянуть на тебе (Марко Вовчок, I, 1955, 14);
Гуркочуть льотчики, змітаючи з лиця землі ворогів без
ліку (Олександр Довженко, III, 1960, 41); Вести лік чому — рахувати
що-небудь. Тільки серце і годинник ведуть невмолимо
свій одноманітний лік секундам (Василь Кучер, Трудна любов,
1960, 385); Втрачати (втратити, губити, загубити,
згубити, забувати, забути і т. ін.) лік чому — збиватися
в підрахунках. Втративши лік годинам і дням, жив
Анатолій у тому вагончику (Микола Руденко, Остання шабля,
1959, 498); Сьогодні дням і числам Я загубила лік
(Леся Українка, I, 1951, 36); Лічу в неволі дні і ночі, І лік
забуваю (Тарас Шевченко, II, 1953, 210); Не знати ліку чому:
а) не вміти рахувати. Приніс чоловік гроші, двадцять
п'ять рублів. Я й не хотіла брати, бо я ліку бумажкам
не знаю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 267); б) мати дуже багато
чого-небудь. Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає
(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 4).
2. Результат, наслідок підрахунків. Там горлиця туркоче віддалік, Літам зозуля підбиває лік (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 26).