ЛІЛЕ́Я, ї, жін., заст., поет. Лілія. Зглядалися фіалки любо — і з жагою Одна до другої схилялися лілеї (Леся Українка, IV, 1954, 117); На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 84); О, як горіли спраглії уста! Де ти тепер, моя хистка лілеє? (Іван Франко, XIII, 1954, 322); Ти руки простягла, лілеє, І плине чорний войовник, Що в білих снах душі твоєї Майнув (Максим Рильський, I, 1960, 176); * У порівняннях. Наче квітка білої лілеї, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда (Панас Мирний, III, 1954, 279).