ЛІ́ТЕРА, и, жін.
1. Письмовий знак, що позначає
звук або сполучення звуків мови; буква. — І хто сю
грамоту видумав, хто сі літери вигадав? .. Літеру
до літери приложи — слово виходе [виходить]...
(Панас Мирний, IV, 1955, 80); Він од Зінька вже навчився всіх
літер, умів з них і слова читати (Борис Грінченко, II, 1963, 407);
І так чітко [виднілись] на білій хустині темні літери:
В і С (Володимир Сосюра, I, 1957, 96); * Образно. Національні
герої та народні месники України в наше духовне
життя входили спочатку через фольклор, потім через
художню літературу і вже тільки після цього їхні імена
вписалися золотими літерами в історію (Літературна Україна, 22.X
1965, 3);
// Металевий брусочок з випуклим
зображенням цього знака, що вживається для друкарського
набору. Зимно-холодний метал наче вислизає з рук, не
хоче кластися літера до літери (Василь Еллан, II, 1958,
43).
2. чого, перен. Суто формальне значення чого-небудь.