Словник української мови

ЛЯСНУТИ 1, ну, неш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до ляскати. Ромка таки встигла ляснути його разів зо два черевиком (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 224); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 20); Два постріли ляснули гучно, струснувши глухе тайгове повітря (Олесь Донченко, II, 1956, 32); Велетень Наркис тільки ляснув зубами і встояв на ногах (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 14); Ляснули двері, і в кімнату сміливо увійшов Петро (Степан Васильченко, I, 1959, 224); Тиша... Викинувся короп і ляснув по воді (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 59).

2. перен., розм. Пропасти, бути втраченим, загинути. Згадалася торішня пожежа у сусідів. Тридцять гектарів пшениці ляснуло (Юрій Бедзик, Серце.., 1961, 232); Правда, і циган дурно ляснув [помер], бо пізніше виявилося, що то свої ж таки, піївські, коня того вкрали! (Григорій Косинка, Новели, 1962, 183); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (Збірник про Кропивницького, 1955, 49).
♦ Справа ляснула — про невдачу в чому-небудь. Зовсім уже налагодилися [коноводи] вивести пару добрих коней. Коли тут нечиста нагнала гурт п'яни? перезвян, і вся справа ляснула (Борис Грінченко, II, 1963, 275); Така прекрасна справа, а ляснула через дрібницю (Остап Вишня, I, 1956, 236).

ЛЯСНУТИ 2, ну, неш, док. Однокр. до лящати. — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря (Нечуй-Левицький, II, 1956, 357); Зняті защіпки гаків ляснули металічним звуком (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 285); Зажмуриться, защебече, затерчить [соловейко], що аж неначе охрипне, та знову ще дужче лясне (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 40); Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці — за два квартали чути (Яків Баш, Надія, 1960, 27).