Словник української мови

ЛЬО́ЛЯ, і, жін., дит., розм. Сорочка (звичайно дитяча). Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Тарас Шевченко, II, 1953, 60); У тоненькій льолі вона була зовсім легка і на диво худенька, самі кісточки (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 25);  * Образно. Як буде доля, то буде льоля (Номис, 1864, № 1660).
♦ Бути в своїй льолі — бути при своєму розумі. [Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 292); В льолі народитися — те саме, що В сорочці народитися (див. сорочка).