ЛЮБІ́СІНЬКО, присл., розм. Цілком спокійно; преспокійно. Любісінько пасеться [худоба] на тих самих панських стернях (Іван Франко, VIII, 1952, 92); Не до однієї ж дівчини вчащав Юрко, не з однією жартував, а потім любісінько лише здоровкався з нею (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 591).