в означеннях
Тлумачення, значення слова «любити»:

ЛЮБИТИ, люблю, любиш; мн. люблять; недок., перех.

1. Відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь. Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (Іван Франко, XIII, 1954, 324); Шевченко палко любив свій народ, він любив усе краще, що є в народах світу (Олександр Корнійчук, Разом із життям, 1950, 104); Люблять свою ланкову жінки за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 209);  * Образно. Мати повивала Мене малого і вночі На свічку богу заробляла; ..Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила її дитину... (Тарас Шевченко, II, 1953, 110);
//  Відчувати сердечну прихильність до родинно близьких осіб (дітей, матері тощо). — Мати любила мене — душі не чула (Панас Мирний, III, 1954, 162); Зразу ж після весілля і виїхали б з Людмилою у Київ до її старезної бабуні.., що дуже любила єдину свою онуку (Андрій Головко, II, 1957, 487);  * Образно. Сонце тут світить, не вам кажучи, як мачушине серце любить (Марко Вовчок, I, 1955, 386).

2. Почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі; кохати (у 1 знач.). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (Іван Котляревський, I, 1952, 86); Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (Нечуй-Левицький, II, 1956, 249); Я почуваю, що люблю її, як і тоді, дванадцять років тому (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 74);
//  звичайно без додатка. Бути закоханим. Сиділа [дівчина] до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Тарас Шевченко, II, 1953, 157); Вміє розставатись той, хто вмів любить (Максим Рильський, I, 1960, 129);
//  розм. Бути в інтимних стосунках з особою іншої статі. Буржуа і кардинал Справляють свій останній бал.. їм тільки б жити в пишних залах, Жінок любити, пить, гулять (Володимир Сосюра, I, 1957, 461).

3. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь. Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (Нечуй-Левицький, II, 1956, 214); Терентій любить пісню і сам уміє з душею співати (Михайло Стельмах, I, 1962, 48); Він любив завод і знав його досконало, до найменших деталей (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 100); — Я страшенно люблю читати, — казав я, — різні книжки (Юрій Яновський, II, 1958, 70);
//  Високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь. Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Тарас Шевченко, II, 1953, 199); Світлий народе, в блакить ти прокладаєш путі... Як же мені не любить руки твої золоті! (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 7); Я поспішаю на роботу... Я день люблю, бо день — це труд (Микола Руденко, Поезії, 1949, 106);
//  з інфін., з додатком і без нього. Відчувати задоволення від чого-небудь. — Не кажіть мені про те [найми], не люблю. Я й в мислі не мав такого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 17); [Платон:] Я люблю складні операції. Хірург мусить бути озброєним (Олександр Корнійчук, I, 1955, 98); Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева (Володимир Сосюра, II, 1958, 143); Він не любив, щоб хтось був свідком його хвилювань (Яків Баш, Вибр., 1948, 121);
//  з інфін. із додатком. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь. Горпина не їла — вона змалку не любила молочної каші (Панас Мирний, I, 1954, 291); Сагайда .. любить — заради розваги — всією п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя (Олесь Гончар, III, 1959, 55).

4. також із спол. щоб. Потребувати якихось умов як найсприятливіших для існування, росту тощо (про рослини, тварин). Виноград любить, щоб коло нього ходити (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191); Колгоспна пшениця машину любить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 365); Крім добрив, картопля любить, щоб земля була пухка, без бур'янів (Радянська Україна, 4.I 1963, 2).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 562.

Коментарі (0)