ЛЮ́ДСЬКИ́Й, людська, людське.
1. Прикм. до люди 1.
Нігде не чуть людської мови; Звір тільки виє по селу
(Тарас Шевченко, I, 1963, 129); [Степанида:] Я думала, що
він людський знахар, а він товарячий!.. (Марко Кропивницький, IV,
1959, 38); [Кречет:] Греки любили людину, вони
перші досконало вивчили форми людського тіла (Олександр Корнійчук,
I, 1955, 113);
// Належний людям. Життя утікало з
степів та лісів; ховалося по людських оселях та по
теплих краях (Панас Мирний, III, 1954, 255);
// Який є
складовою частиною організму людини. Людська крівця не
водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1283);
Ще стояло.. городище, на валах якого пращури роду не
раз сходились з ворогами, через що рови й піски навкруг
засіяні були стрілами, людськими кістьми, череп'ям
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 11); Наталі довелося лікувати
дві ноги — гусячу й людську (Олесь Донченко, VI, 1957, 38);
// Який складається з людей. Коростильов і Марко теж
відділилися від людського гурту і подерлися косогором
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 482); * Образно. Гей, на майдані
Стяги багряні, Хвилі співучі людської ріки (Терень Масенко,
Сорок.., 1957, 265);
// Такий, як у людей (людини).
— Я князівна, — промовила до Юрка лебедиця людською
мовою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 290); Чого тільки не
видзвонював Юрко Дзвонар. У нього мідні серця дзвонів
обзивались людським голосом, зітхали, веселились і сміялися
(Михайло Стельмах, I, 1962, 217);
// Власт., притаманний людині.
[Кирило:] Добрий був покійник — вірив усякому,
вірив у добро людське, що в чоловікові більше доброго
живе, ніж лихого... (Панас Мирний, V, 1955, 142); Озуть пана
у постоли! У цьому слові була ціла картина,
розкішний план, справедливість людська і небесна (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 45); Якщо шановний читач побачить, що я
через людську слабкість применшив свої недоліки і
пороки і виставив себе у світлі більш яскравому й
ефектному, ніж дозволяє звичайна скромність, то це, мабуть,
так і є (Олександр Довженко, I, 1958, 27); То ж були люди, що знали
собі ціну, сповнені великої людської гідності (Юрій Збанацький,
Єдина, 1959, 123);
// Якого зазнають люди. Яхидна
фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських
бід вона швиденька (Іван Котляревський, I, 1952, 180); У щастя
людського два рівних є крила: Троянди й виноград,
красиве і корисне (Максим Рильський, III, 1961, 199);
// Стос.
до праці людини, людей;
// Який є результатом
діяльності, творчості людей; народний. Про його добренькі
слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке
бува, То від двох маток ласку має (Леонід Глібов, Вибр., 1951,
227); Моря [штучні] чудесні, витвори людські,
Простори послухняної води, В якій одбились подвиги
народу! (Максим Рильський, III, 1961, 113).
Людська істота — людина. Впали на мокрий брук
посічені білі прапори [парламентерів], які хотіли
дарувати життя тисячам людських істот, врятувати від
руйнації величезне місто (Олесь Гончар, III, 1959, 236);
Людська постать — фігура людини. Забачили удалині
постать людську — се дід ішов та співав (Марко Вовчок,
I, 1955, 343); На горбах маячіли людські постаті (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 357); Рід людський — людство. Рід
людський вже тисячі літ на собі ніс кайдани, підвів же
тепер він чоло (Леся Українка, IV, 1954, 260); Земля
прислухається до придорожніх пісень і вухатими
соняшниками, і вусатим ячменем, і втомленим житом,
що ніяк не може нагодувати рід людський (Михайло Стельмах,
I, 1962, 525).
2. Стос. до сторонніх, інших щодо суб'єкта осіб.
— Кожна душа не з лопуцька, того ж хоче, що й людська
(Марко Вовчок, VI, 1956, 285); З дурної голови та на людську
(Номис, 1864, № 6379); За столом, за якимись
паперами, сидить Терентій. Певно, перебирає розписки
людські (Михайло Стельмах, I, 1962, 317);
// Який належить іншим
особам. — Людські діти в неділю, поки з церкви не
вийдуть, то й ріски в рот не беруть (Степан Васильченко, I, 1959, 324);
Мерехтлива зелень людських садів, що тягнуться понад
берегом ріки, то тут, то там вже позначилась
жовто-червонавими плямами (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 335);
— Коли б свої гроші, то нічого, а то ж людські (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 34);
// Який обслуговує інших осіб. Лесь
береже в пам'яті, як у книзі, усі ґрунти села.. І для чого
це йому, людському поденщикові, який має лише
городець та латку поля? (Михайло Стельмах, I, 1962, 273);
// Який
поширюється серед інших осіб. А Добрість не вважа
на злії язики, Не пристають людські до неї
побрехеньки (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 43); — Не хочу, щоб люди
говорили і про вас, і про мене. Вам це байдуже, а для
дівчини — один сором і людський поговір (Михайло Стельмах, I,
1962, 402);
// Який чинять, завдають інші особи. І хто
заступить? хто укриє Од зла людського в час лихий?..
Ти сирота, нема нікого (Тарас Шевченко, II, 1963, 259); Велика
людська кривда темною завісою опускається перед
очима парубка (Михайло Стельмах, I, 1962, 468);
// У якому
відбивається ставлення інших осіб до суб'єкта. [Аецій
Панса:] Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить
(Леся Українка, II, 1951, 357); Не треба мені тії слави
людської (Іван Манжура. Тв., 1955, 35);
// Який ставиться певним
чином до інших. — Чи можна, щоб я проміняла мого
Левка, кого мені мати покійна веліла шанувати, та на
тебе мерзенного, п'явку людську! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
263); Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів
людських (Тарас Шевченко, II, 1953, 75).
♦ Від (од) людського ока (людських очей) див. око 1;
Про людське око (людські очі); Для людського ока див.
око 1.
3. тільки людський, а, е. Який повинна мати людина,
властивий справжній людині. — Ми [хлопи].. перший
раз чуємо від нашого пана людське слово (Іван Франко, II, 1950,
46); Виходять люди на великий бій, Та де ж у них
рушниці і гармати? Ні! Людська зброя у руці людській:
Теодоліти, заступи, лопати (Максим Рильський, III, 1961,
68); Час немов стер з них всі подробиці побутової
різниці, залишивши тільки те спільне, те людське,
головне, що заробляється довгим трудом в ім'я добра (Олександр Довженко,
I, 1958, 494); В майбутньому, вірив Шевченко, на всій
землі встановляться справді людські відносини, вільні
від всякого гноблення та експлуатації (Комуніст України, 1,
1964, 75);
// У якому відбивається доброта, уважність,
чуйність; людяний, гуманний. І погляд у нього не
людський (Номис, 1864, № 2893); — Яка це достойна річ
приголубити людину. Людське ставлення підіймає дух
і дає силу рукам (Юрій Яновський, II, 1958, 51);
// Який
потрібен людині; нормальний, пристойний (про одяг, житло
і т. ін.). Дивилися брати пильненько й начеб уперше
бачили людське убрання хороше й достаток і наче уперше
почули на собі латані сорочечки (Марко Вовчок, I, 1955,
305); — Може, й зійдемось в ціні, коли харчі будуть
людські (Михайло Стельмах, II, 1962, 168); На громаді Матвій
Гура настояв, щоб одвічним батракам, Кулинякам
дати людське житло (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 49).
4. Стос. до осіб, що працюють у певній галузі
виробництва, війську тощо. — Невиправдані людські
втрати — найбільша ганьба для командира, —
говорив старший лейтенант (Олесь Гончар, III, 1959, 282).
♦ Півтора людського — що-небудь нерозумне, дурне;
дурниця. Що скаже, то півтора людського (Номис,
1864, № 13031); [Борис:] Як тут чудово! Я б отак
до самісінького світу просидів. [Горнов:] Вигадай
півтора людського! (Марко Кропивницький, I, 1958, 390).
5. іст. Стос. до людей (у 4 знач.). Це Лесь Якубенко
підмовив.. зробити панові зло за зло, хоч як-небудь
помститися за людське горе (Михайло Стельмах, I, 1962, 390);
// Належний людям. На людськім полі ростуть панські
дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись,
наче своє (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 462); Численні стада худоби
на полонинах, гриби і ягоди в лісі, риба у воді — все було
не твоє, не людське, а панське (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 4);
// Призначений для челяді. [Храпко:] Хіба я його жену?
Хіба я його виганяю? Хай живе — отам на кухні або
в людській хаті. Мужиком же став — хай з мужиками
й панькається (Панас Мирний, V, 1955, 139).