в означеннях
Тлумачення, значення слова «люк»:

ЛЮК, а, чол.

1. Отвір, звичайно з заслонкою, для проникнення вниз, в середину чого-небудь. Від кубрика до кубрика бігав розсильний, нахилявся над круглими люками, пронизливо свистів у мідну боцманську дудку (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 119); Ліз він помацки, плутався в кайданах і ледве-ледве дотягнувся до люка (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 118);
//  Заслонка, дверцята, що прикривають такий отвір. Скільки йому треба було зусилля, щоб ослабілими руками одкрутить гвинти люка (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 125); Танк став, відхилився люк, висунулась рука (Юрій Яновський, I, 1954, 87).

2. Отвір, що заміняє собою вікно. Як худобу, загнали [хлопців] у холодні вагони, закрутили дротом двері та люки і під охороною — на Ромодан (Андрій Головко, II, 1957, 443).

3. спец. Отвір для засипання чого-небудь або виймання з середини чогось. Кукурудзу засипають зверху, а беруть її в міру потреби з люка в нижній частині коша (Жилий будинок колгоспника, 1956, 15).

4. гірн. Нижня частина шахти, гірничих виробок із різними пристроями для регулювання подачі руди, вугілля до транспорту. Вдалині [рудні] чулися глухі вдари й шелест руди, що десь у бічній стіні ходком спускалася вниз до люка (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 344).

5. військ. Отвір у борті судна, броні танка тощо для стрільби з артилерійської гармати, кулемета. Незабаром з люка висунувся контур кулемета (Олесь Гончар, IV, 1960, 63).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 571.

Коментарі (0)