ЛЮ́ЛЕЧНИЙ, а, е. Признач. для люльки (див.
люлька 1);
// у знач. ім. люлечний, ного, чол. Витяг
кисета та й набиваю люльку. Набив, закурив.. Я й не туди
то, що це мої пани кашляють уже від мого люлечного
(Борис Грінченко, I, 1963, 473).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572.