Словник української мови

ЛО́КШИНА, и, жін. Виріб з прісного пшеничного тіста у вигляді тонких висушених смужок. Макушині наймички аж засіпалися пораючись: та локшину кришить, та вареники ліпить, та курку патрає (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 264); Особливо славився ресторан своєю запіканою з локшини з курятиною (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 59);
//  Страва, для приготування якої використано цей виріб. Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці... (Панас Мирний, I, 1949, 274); Настя та Устя поставили миски з локшиною та борщем (Любов Яновська, I, 1959, 399);  * У порівняннях. Дід і почне кришить татар, як локшину: так голови і валяться (Олекса Стороженко, I, 1957, 97).
♦ На локшину кришити (покришити) — сікти, рубати на дрібні частини, шматки. Не признався б, хоч би мене на капусту сікли, на локшину кришили (Марко Вовчок, VI, 1956, 339).