Словник української мови

ЛОМА́КА, и, жін. Велика палиця; дрючок. Наймичка вибігла з ломакою й прогнала собак (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Без ломаки ніччю не випускалася [Варвара], хоч це не є звичаєм молодиць ходити з палицею (Лесь Мартович, Тв., 1954, 317);  * У порівняннях. Був на селі Квачан-собака, Кудлатий та товстий, Хвіст здоровенний, як ломака, І сам такий страшний (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 68).
 Ломака походить по кому див. походити.