Словник української мови

ЛОСК 1, у, чол.

1. рідко. Блиск гладенької поверхні.

2. перен. Бездоганний зовнішній вигляд. За лоском цієї чемності обоє вони ще більше відчули, що вузол неприязні між ними зашморгується все тугіше (Яків Баш, Надія, 1960, 233); В цих [XVII століття] школах і університетах шляхта здобувала не стільки знання, скільки зовнішній лоск (Історія УРСР, I, 1953, 208).

ЛОСК 2, у, чол., діал.

1. Безладдя.
♦ У лоск лягти — вилягти. У лоск лягла пшениця (Словник Грінченка).

2. у знач. присл. лоском. Безладно. З річки лоском вдаль несеться Праників удар (Іван Франко, XIII, 1954, 181).
♦ Кинути (покинути) лоском — залишити у безладді. Як приїхали [Люборацькі] звідкільсь та коні випрягли, то так лоском і покинули все — так і лежало (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 3); Олександра кинула все лоском у хаті й побігла на буряки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 63); Лоском лежати — бути неприбраним, неупораним. [Степан:] У Трохима лежить все лоском у полі, так я оце йду прохати допомоги у добрих хазяїнів (Марко Кропивницький, V, 1959, 138); Лоском лягати — зовсім лягати; падати. Крик реготу знявся кругом неї і розкотився по всіх хатах. Люди — лоском лягають, аж за животи беруться (Панас Мирний, III, 1954, 80).