ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО. Присл. до лоскотний,
лоскітний. Стою між тоненьким і довгим віттям...
Воно лоскотно торкає чоло (Микола Олійник, Чуєш.., 1959,
58); Лоскітно пахло в пасіці медом; Вони вийшли з
машини.. І одразу почули, як лоскітно й хвилююче
пахне земля. Пахне талим снігом і першим дощем
(Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 552); Радість
лоскотно тече Хлопцеві у груди (Платон Воронько, Коли виростають
крила, 1960, 138);
// у знач. присудк. сл. [Василь:]
Оце тільки зараз, як згадав про неї, то ніби трохи
защеміло і лоскотно стало в грудях (Марко Кропивницький, II, 1958, 116);
Так гарно лоскітно їй усій, аж засміятися хочеться
(Олесь Гончар, II, 1959, 252).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 549.