Словник української мови

ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО. Присл. до лоскотний, лоскітний. Стою між тоненьким і довгим віттям... Воно лоскотно торкає чоло (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 58); Лоскітно пахло в пасіці медом; Вони вийшли з машини.. І одразу почули, як лоскітно й хвилююче пахне земля. Пахне талим снігом і першим дощем (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 552); Радість лоскотно тече Хлопцеві у груди (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 138);
//  у знач. присудк. сл. [Василь:] Оце тільки зараз, як згадав про неї, то ніби трохи защеміло і лоскотно стало в грудях (Марко Кропивницький, II, 1958, 116); Так гарно лоскітно їй усій, аж засміятися хочеться (Олесь Гончар, II, 1959, 252).