в означеннях
Тлумачення, значення слова «лучити»:

ЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. і док., перех., і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь. Лучив корову, а попав ворону (Номис, 1864, № 1784); Почали шари вкидати У ящик, хто куди хотів. Хто там за різку — кидай вправо, Хто проти неї — вліво луч (Панас Мирний, V, 1955, 292);
//  Те саме, що влучати 1. Уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир (Василь Еллан, I, 1958, 75); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (Микола Бажан, Вибр., 1940, 110).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 559.

Коментарі (0)

ЛУЧИ́ТИ, лучу, лучиш, недок., перех., діал. Єднати. Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх докупи (Іван Франко, IV, 1950, 305); Найближчі стосунки лучили Грибоєдова з прогресивними грузинськими письменниками й діячами (Максим Рильський, III, 1956, 380);
//  З'єднувати. Мандрівник задивився у синяву, що там десь далеко у безкраї лучила землю з небом (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 559.

Коментарі (0)