ЛУ́ДА, и, жін.
1. Те саме, що полуда. День у день
обсіювало сонце своїм золотисто-червоним світлом
поверхню [снігу], викликувало луду (Ольга Кобилянська, II, 1956, 17);
Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте
луду (Тарас Шевченко, I, 1951, 266).
♦ Зняти луду [з очей] — те саме, що Зняти полуду
[з очей] (див. полуда). Нещадні слова вдови зняли луду
з його очей (Іван Франко, XVI, 1955, 77).
2. діал. Омана, брехня. Наші партії, се свого роду.. оптична луда, котра обом сторонам показує різниці, котрих у дійсності майже зовсім нема (Іван Франко, XVI, 1955, 27); Усюди обман, скрізь брехня — усе, чим жив, для чого працював, на що надіявся, в одній хвилині лудою стало (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 248).