в означеннях
Тлумачення, значення слова «лунати»:

ЛУНАТИ, ає, недок.

1. Те саме, що звучати 2. Далеко співи десь лунають, На небі зірка миготить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 209); Його голос лунав по пустім коридорі і відбивався десь далеко в другім його кінці (Іван Франко, VI, 1951, 336); Громом молодим котилося над нами, лунало на ланах: «Вперед за владу Рад!» (Володимир Сосюра, I, 1957, 261); — Всі на Сиваш! Море гатити! — лунало з краю в край села по нічних вулицях, по дворах (Олесь Гончар, II, 1959, 428);
//  Бути сповненим звучання. Лунає співом, ляском, криком ліс (Іван Франко, XIII, 1954, 133);
//  Звучати як відзвук, відгомін чого-небудь. Щось гукне: «Химо! Химо!» — та й піде гук по темному бору, аж лунає (Марко Вовчок, I, 1955, 53); Площа ще де-де лунала від кроків людей (Іван Франко, VII, 1951, 355);
//  безос. — Ха-ха-ха! — лунало довгою вулицею просторого села від срібного дівочого сміху (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 163).
Лунати у вухах (у серці і т. ін.) — зберігатися в пам'яті, не стиратися в пам'яті. Довгу хвилину стояла Хима перед карнавкою, слухаючи, як той згук «білих грошей» лунав в її вухах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 95); В його душі лунає пісня незнайомої дівчини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 170); У Тихона в ухах лунав іще її голос стримано-хвильний (Андрій Головко, II, 1957, 116).

2. перен. Поширюватися далеко, бути відомим скрізь. Пісня [кобзаря] не вмирає, На весь мир лунає (Леся Українка, I, 1951, 9); Голос радянських драматургів лунає серед борців за мир у всьому світі (Літературна газета, 31.VIII 1950, 1).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 555.

Коментарі (0)