ЛУП, виг., фам.
1. Уживається як присудок за знач. лупати 1. Луп! — і ви витріщаєте здивовані очі... Де ділися ті садки? (Панас Мирний, IV, 1955, 313); Потяг Охрім з двома баклагами до криниці, аж геть під гору, та йде вулицею... Луп очима! стоїть солдат... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 10).
2. Уживається як присудок за знач. лупити 4. Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде (Українські народні казки, 1951, 80).