Словник української мови

ЛУПНУТИ 1, ну, неш, док., фам. Однокр. до лупати. І не змельне нікуди, тільки коли-не-коли віями лупне, мов згоне ненароком.. сльозину (Панас Мирний, III, 1954, 316); Стара лупнула очима, бистро подивилась на Оксану (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 464); — Та не займайте її!.. Бачите — лупнула очима та й знову заплющила. Їй, сердешній, дихати важко (Любов Яновська, I, 1959, 58).
♦ Лупнути [очима] на кого — що — глянути на кого-, що-небудь. Той лупнув на нього байдуже, одвернувся (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 147); Павлик запитально лупнув на мене з-під брів (Юрій Збанацький, Морська чайка, 1959, 118); Левко тільки лупнув очима на Юрка (Михайло Стельмах, I, 1962, 62); Він сів, лупнув очима на світло (Панас Мирний, I, 1954, 293).

ЛУПНУТИ 2, ну, неш, док., перех., фам. Однокр. до лупити 4. — Гайда до роботи! — гукнув він і лупнув по спині нагайкою одного невільника (Нечуй-Левицький, III, 1956, 297).