в означеннях
Тлумачення, значення слова «лупити»:

ЛУПИТИ, луплю, лупиш; мн. луплять; недок., перех., розм.

1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. Обі [мати з дочкою] сиділи на призьбі й лупили кукурудзу (Ольга Кобилянська, II, 1956, 13); — Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? — спитав В'юн. — Їй жаби лупити, не риби (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 92);
//  Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо). — Дай тобі боже, щоб з тебе так ті ангели з ріжками по смерті шкуру лупили, як ми тепер оту святу бульбицю мусимо при обіді лупити! (Іван Франко, VII, 1951, 74); Стали [верблюди] й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем! (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 187).

2. Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.). Нанесла [качка] яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла, на яєчка лупити каченята (Остап Вишня, II, 1956, 231).

3. з кого, за що і без додатка, фам. Брати, встановлювати непомірно велику плату, ціну. Наум.. дуже не любив ні знахурок, ні ворожок, що тільки дурників обдурюють та з них грошики луплять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 82); — У купці або і в писарі. Все ж краще.. Сиди у теплій хаті та одно знай пиши та грошики лупи (Панас Мирний, IV, 1955, 70); На пісках в цей час за відро води луплять, як за рідного батька (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 59).

4. фам. Сильно бити кого-небудь. Аж ось і Пан прибіг: «Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батіг!» (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 51); Дядько лупив його по голові, під боки, в ухо (Іван Микитенко, II, 1957, 345).

5. Уживається замість ряду дієслів на означення дії в її сильному, енергійному виявленні (напр., їсти, стріляти). Наш брат., бублики лупить, як хто купить (Номис, 1864, № 12355); Надворі.. цілий день буря грає і дощ лупить! (Леся Українка, V, 1956, 427); Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб (Юрій Яновський, I, 1954, 54).
Лупити зуби — сміятися. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний, I, 1949, 201); — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 72); Лупити очі на кого — що і без додатка — вирячувати очі. Три фігури.. заганяють в калюжу теля. Теля не хоче, підійма хвіст, лупить налякані очі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 283); Луплю очі на книжку: чорт її знає, що воно за книжка! (Степан Васильченко, II, 1959, 89).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 556.

Коментарі (0)