ЛУСКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Розриватися,
давати тріщини або лопатися (від натягання,
розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки. Ракети
лускали високо під хмарами, розсипаючися градом
кровавих іскор (Іван Франко, II, 1950, 62); Ось капуста... Чеше
трактор, тільки головки лускають... (Остап Вишня, I, 1956,
131);
// Вкриватися тріщинами; репатися. Робить
[Проць] всеньке життя коло своєї латки землі, аж
йому долоні лускають (Юрій Яновський, I, 1954, 118);
Лускають бруньки на невисоких кленах і каштанах
(Вадим Собко, Стадіон, 1954, 17).
♦ Лускає голова — дуже болить голова; Лускати зі
(зо) сміху — дуже весело, голосно сміятися. Дівчата
лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (Ольга Кобилянська,
II, 1956, 54).
2. неперех. Утворювати сухі, різкі звуки, схожі на
розриви або тріскання чого-небудь. Край фірмана
гайдук куняє, А фірман луска батогом (Іван Франко, X, 1954, 336);
Ґаздині лускали руками і розповідали, що патрулі
забрали від хати їх ґаздів (Марко Черемшина, Тв., 1960, 145);
Лускав інколи грім і гоготав по дебрях і верхах (Лесь Мартович,
Тв., 1954, 304); Десь недалеко лускали безладні постріли
(Яків Качура, II, 1958, 387).
♦ Мороз лускає — дуже сильний мороз. Було оце
узимку, зимними деньми [днями], надворі мороз лускає
(Марко Вовчок, VI, 1956, 220).
3. перех. Те саме, що лузати 1. Він там стоїть, горіхи луска (Панас Мирний, I, 1954, 82); Дівчата в рясних стрічках лускають насіння та жартують (Олесь Гончар, II, 1959, 331).