ЛУСНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Однокр. до
лускати. Жартуй, глечичок, поки не луснув (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 315); Про нього говорили, що коли б земля луснула
навпіл, то й в цьому випадку Сахно акуратно прихопив
би зваркою в кількох місцях половинки (Вадим Собко, Біле
полум'я, 1952, 140); Ось щось злегка луснуло — наче
перервалася нитка (Панас Мирний, IV, 1955, 308); Двері
луснули, як постріл (Петро Панч, В дорозі, 1959, 113).
♦ Хоч [ти] лусни: а) про неможливість здійснення
чого-небудь; ніяк. — Більше того, що дають наші
прилади, вони не дадуть, хоч лусни (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1956, 243); б) незважаючи ні на що. [Палажка:]
Не пущу! Хоч ти тут лусни! (Яків Мамонтов, Тв., 1962,
502); Щоб він (ти) луснув — лайливий вираз
незадоволення ким-, чим-небудь. [Хівря:] П'є та й піє,
як той павук, щоб він вже луснув йому!.. (Марко Кропивницький, I,
1958, 522); — Зараз принесу, бодай тебе пранці з'їли,
щоб ти їв і не наїдався, щоб тебе розірвало, щоб ти
луснув був маленький! (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 467);
Щоб я луснув — уживається як категоричне
запевнення в чому-небудь. — Щоб луснув я, щоб я до вечора
сказився, Коли не поведу на шибеницю всіх! (Євген Гребінка, I,
1957, 65); Як не лусне — дуже гладкий, товстий. Морда
як не лусне (Номис, 1864, № 8592); — Поглянь на
нього, чорнобородого — як не лусне! (Олесь Донченко, III, 1956,
97).
2. неперех., перен. Потерпіти повну невдачу, крах. Він тільки знав, що його сподіванки на додаткові дві тисячі луснули (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 87); Кінець! Луснули всі його плани і мрії (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 196).
3. перех. і без додатка, фам. Сильно вдарити кого-, що-небудь об щось. Дід Панас луснув щуку по голові довбешкою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 60); Надкусить [Валя] кислу сливу і лусне нею об дерево (Степан Васильченко, II, 1959, 183); Якийсь бойчага [сміливець], .. пробігаючи мимо, луснув німця прикладом по голові (Олесь Гончар, III, 1959, 287).