ЛИХОЛІ́ТТЯ, я, сер. Часи тяжкого лиха, бідування
народу. Розказали кобзарі нам Про войни [війни] і
чвари, Про тяжкеє лихоліття... Про лютії кари, Що
ляхи нам завдавали (Тарас Шевченко, II, 1963, 47); Після темної
ночі, після лихоліття знову розцвітає життя (Олесь Донченко,
IV, 1957, 212);
// Лихо, бідування в такі часи. Страшне
лихоліття народу і причини еміграції розкрив народний
поет-коломийкар Закарпаття Олекса Улинець
(Народна творчість та етнографія, 2, 1966, 47).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 498.