Словник української мови

ЛИХОЛІ́ТТЯ, я, сер. Часи тяжкого лиха, бідування народу. Розказали кобзарі нам Про войни [війни] і чвари, Про тяжкеє лихоліття... Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали (Тарас Шевченко, II, 1963, 47); Після темної ночі, після лихоліття знову розцвітає життя (Олесь Донченко, IV, 1957, 212);
//  Лихо, бідування в такі часи. Страшне лихоліття народу і причини еміграції розкрив народний поет-коломийкар Закарпаття Олекса Улинець (Народна творчість та етнографія, 2, 1966, 47).