ЛИ́НУТИ, ну, неш, недок., поет.
1. Плавно, легко
летіти. Мандруємо вогким туманом назустріч сліпій
сніговиці... Так линуть малим караваном у вирій
запізнені птиці (Леся Українка, I, 1951, 309); Весна... На
північ линуть гуси (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 387); * Образно.
Життя торкає серця струни чулі — і я на крилах
пісні лину знов (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 27);
// Рухатися
вперед із великою швидкістю. У сні зайшов я в дивную
долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилось
мені: не йду, а лину (Іван Франко, XI, 1952, 291); Автомобіль
линув проспектами й вулицями Петрограда (Юрій Смолич,
Реве та стогне.., 1960, 305); — Чуєш, як сніг рипить?
Це вершники — брати мої линуть мене виручати
(Олександр Довженко, I, 1958, 59); Ідуть в Каховку пароплави, в
Каховку линуть поїзди (Микола Терещенко, Правда, 1952, 81);
//
Плавно пересуватися по воді, в повітрі тощо. По морю
лине човник, як селех (Нечуй-Левицький, III, 1956, 314); Неначе
дзеркало прозоре В обводі яснозолотім, Азовське
відбивало море Хмарки, що линули над ним (Максим Рильський,
III, 1961, 255); Спокійно линуть води Дніпра, ..тиша
й спокій панують навкруг (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 87);
// Поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.).
Згори лине жайворонкова пісня (Панас Мирний, I, 1949, 125);
Лине здалеку дівочий спів (Олександр Довженко, I, 1958, 96); З
гарячою парою з кухні линув ніжний аромат тіста і
варених ягід (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 32);
// перен.
Ставати широко відомим; поширюватися (про відомості,
славу і т. ін.). Заслужено линула по околишніх країнах
слава про хоробрих русичів (Антон Хижняк, Д. Галицький,
1958, 367); Хай від міста до міста, з села до села Лине
Партії слава, народу хвала! (Максим Рильський, I, 1956, 395);
Скрізь про нашу жінку слава лине, Про радянську —
скромну і просту (Іван Нехода, Дивлюсь.., 1949, 40).
2. перен. Пориватися, рватися до кого-, чого-небудь,
кудись (серцем, думками і т. ін.). А я дивлюся... і
серцем лину В темний садочок на Україну (Тарас Шевченко, II,
1953, 20); Потім — як же стало на хуторі сумно.
Що не робить [Зінька], а вся думками на село так і
лине (Андрій Головко, II, 1957, 26); Кожне дитя Мріями лине
в широке життя! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 174);
//
Відчувати потяг до кого-, чого-небудь; горнутися (у 1 знач.).
Батько був добрий, і мати нічого, Я до їх линула, як
ні до кого (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 338); Малюки чомусь
линуть до неї найбільше, їм з нею весело (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 221).
3. Минати, проходити (про час, події тощо). Тихо-тихо Дунай воду несе, Ще тихіше рік за роком лине (Іван Франко, XIII, 1954, 277); Роки линули, віки — 3 гір посипались піски (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 226); Швидко лине новорічна ніч (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 294); Люди поспішали на роботу, діти вибігали гуляти на подвір'я і вулиці, і життя линуло далі (Оксана Іваненко, Життя.., 1945, 27).