ЛИ́ПА, и, жін.
1. Дерево з серцеподібним зубчастим
листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах
солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі
тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 31); Балика жадібно дихав росяною свіжістю
пущі, ароматом липи й бузини (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 41);
// Деревина цього дерева. Липа і осика
використовуються на будування жилих і господарських
приміщень (Столярно-будівельна справа, 1957, 38).
♦ Обдирати (обдерти, облуплювати, облупити і т. ін.).,
як (мов, наче і т. ін.) липу — те саме, що Обдирати
(обдерти, облуплювати, облупити і т. ін.), як (мов,
наче і т. ін.) липку (див. липка). — Ага! То значить...
лиш то гешефт, як може пана обдерти, мов липу з
лика (Іван Франко, III, 1950, 391).
2. перен. Про що-небудь фальшиве, підроблено.
♦ Липу справляти — обдурювати, підробляти
(здебільшого документи). — Я можу від лікарів
посвідчення подати, що інвалід війни! — зухвало озвався
Шпулька. — За півсотні мені яку завгодно липу на
Галицькому базарі справлять (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 329).