ЛИШАТИ, аю, аєш, недок., ЛИШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Ідучи, їдучи куди-небудь, не брати з
собою. Як то приповідають: і в поле мене не бери, і дома
мене не лишай (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 170); На
самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука. Їх
румун відмовився брати, лишаючи Маковейчикові на знак
своєї прихильності (Олесь Гончар, III, 1959, 73); Хіба
лишити сани з ялинкою в лісі, а самому вертатись додому?
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 81); * Образно. До побачення, сні жні
долини, Бліндажі у кленовім гаю, Бездоріжжя
чорнозему й глини, Де лишили ми юність свою (Любомир Дмитерко,
Вітчизна, 1948, 133);
// Віддавати куди-небудь на певний
час. Любов Прохорівна вечорами лишала паранджу
у сусідових жінок (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 83).
2. Ідучи, покидати кого-небудь, розлучатися з
ним. Ой гірко Марусі Матусю лишати, До свекора, до
свекрухи Ой та й привикати (Любов Забашта, Квіт.., 1960,
123); Або ж мене вірно люби, Або ж навік лиши (Українські народні ліричні пісні, 1958, 242);
// Ідучи, покидати кого-небудь,
залишати без уваги, допомоги. Уперед! Не жде поступ
всесвітній: На шляху пристаючих лиша (Павло Грабовський, I,
1959, 395); Лишив тебе слабою й невідомо, як тобі
тепер (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 164); Став Тарас благати
колишнього товариша, щоби тільки втихомирився..,
а він його не лишить (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 53);
//
Відходячи кудись, залишати що-небудь без догляду. —
Дивись, Івасю, не одходь, братику.. Возів не лишай!
(Марко Вовчок, I, 1955, 38); — Бог зна, звідки й з чого
занялося... Може, жар у печі лишили (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
122);
// перен. Переставати існувати в кому-, чому-небудь;
зникати. [Зінька:] Де ж поділася моя погорда,
де ж поділася моя міць?.. Все, все мене лишило!.. (Марко Кропивницький,
II, 1958, 71); Сестро мила, Нової свічки не світи. І зір
погас. Лишає сила (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 98).
3. Передавати у спадщину, для використання і т. ін. Коло.. поточку якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); Умерла раз на Соколію бідна вдова, а шестером [шістьом] дрібним сиротам не лишила нічого (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 59); Такий портрет лишив художник нам, Немов стоїть Міцкевич там донині (Максим Рильський, III, 1961, 282); — Спа-а-алю все. Ні грама німцям не лишу! Хай суху землю гризуть (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 328).
4. Викликати після себе що-небудь, бути причиною появи чого-небудь. Там почались мої дороги над рідним гомоном води, де на піску маленькі ноги лишали мокрії сліди (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 183); Здавалось, з гір потекла колись бистра вода і лишила по собі висохлі кам'яні ложа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 294).
5. Пропонувати залишитися, не йти з певного місця, від певного товариства і т. ін. Обід приходився посередині лекції, його [вчителя] лишали обідати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 405).
6. Іти, їхати з певного місця. Катерина не радила
йому лишати рідного краю, бо, як кажуть, в гостях
добре, а вдома краще (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 7);
В нерівному бою лишаючи Донбас, він лампочку свою
узяв про ліпший час (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 3); І їм,
що лишили навіки свій край. Все мариться-сниться
покинутий рай (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 254);
// Проходити, проїздити повз що-небудь. Згорбившись,
осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати
й оселі, що лишав за собою... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 230);
Колія Забайкальської залізниці наближається до
самого краю берега Ангари, лишаючи по другий бік гірські
урвища (Микола Трублаїні, I, 1955, 80).
7. Зберігати, приберігати для чого-небудь. Тобі
посилаю дві фотографії, а дві собі лишаю (Леся Українка, V,
1956, 221); — Що ж ви робите із своїм урожаєм? На
посів лишаєте тридцять два пуди (Михайло Стельмах, I, 1962,
371); Восени продати можна [телицю] з прибутком,
а чи й на зиму лишать — там видко буде (Андрій Головко,
II, 1957, 398); Лишіть мені одну живу берізку,
Один-єдиний свіжий кущ ліщини (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964,
95);
// Не втрачати, зберігати на певний час. Не
лишила пам'ять давня світлий молодості слід (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 80).
8. Зберігати у якому-небудь стані, положенні і
т. ін., не порушувати його. Перевертала [пані] усе в
буфеті, висувала шухляди комоди і так їх лишала (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 241); Вартові здіймають з Нартала частину
ланцюгів, але руки й ноги лишають у кайданах (Леся Українка,
II, 1951, 503); Кожна з них [ламп] освітлювала якийсь
один куток, лишаючи цілу кімнату в сутінку (Юрій Смолич,
I, 1958, 62);
// Беручи частину чого-небудь, іншу не
чіпати, зберігати за кимось. — Не бійсь, всієї землі не
одберуть, лишать трохи і нам... (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
388).
9. Переставати що-небудь робити, відмовлятися від
чогось. Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності,
до дна її не випивши вина (Пушкін, Є. Онєгін, перекл.
Рильського, 1949, 222);
// Позбавляти чого-небудь.
— Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів,
Які тепер в війну вплетуться (Іван Котляревський, I, 1952, 243);
Довго й голосно читав він. На кінці було: а таку-то
Солоху за підпал хлівця лишити усіх прав (Панас Мирний,
I, 1954, 70).
10. перев. наказ. сп. Уживається для виразу незгоди
з ким-небудь, при бажанні припинити розмову і т. ін.
[Кассандра:] Гектор вже був мертвий, а Деїфоб
одважний тільки словом. [Деїфоб:] Лишім.
Хто вмер, не встане (Леся Українка, II, 1951, 282); — Ну,
цю софістику ви лишіть для когось іншого. Нас це не
переконує (Андрій Головко, II, 1957, 533).
♦ Каменя на камені не лишати (не лишити) див.
камінь; Лишати (лишити) в спокою — не турбувати.
Я лишаю його абсолютно в спокою, аж до покінчення
екзаменів (Леся Українка, V, 1956, 182); Лишати (лишити)
в тіні — не брати до уваги; обходити. Буржуазні
газети.. говорять про національне визволення на
Балканах, лишаючи в тіні економічне визволення (Ленін,
18, 1950, 353); Лишати (лишити) з носом див. ніс;
Лишати (лишити) мокре місце — те саме, що Каменя
на камені не лишати (див. камінь). — Грізна зброя
артилерія.. Ви вкажіть нам ціль за п'ять, за три
версти — мокре місце від неї лишимо (Андрій Головко, II,
1957, 543); Лишати (лишити) світ — вмирати. О,
скажи, моя Вітчизно-мати, Де той світ, веселий,
молодий, Що його прийшлось мені лишати, 3 ворогами
йдучи на двобій? (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 71); Лишити
думку про кого — що — те саме, що Викинути з
думки; Покинути думку (див. думка). А Ганна? Ганна,
що ж — дівча.. Про неї й думку він лишив (Петро Дорошко, Три
богатирі, 1959, 34); Не лишати (не лишити) живого
місця — дуже бити або псувати. Вона [Анелька] моя
іржа — а я залізо. Вона мене всього сточила. Не
лишила живого місця (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 259).