Словник української мови

ЛИСНІ́ТИ, і́є, недок., чим, від чого і без додатка. Блищати своєрідним лиском (про начищену, лаковану, змащену і т. ін. поверхню). Пучку другої руки він смачно присмоктував, бо там колись було сало, а тепер вона тілько лисніла ним (Панас Мирний, I, 1954, 331); За Свиридихою тюпав Сидорчук.. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 140); Поскріб я коней, щоб і порошинки не було, помив їх водою: блищать, аж лисніють (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 7); Уже шумлять невидані врожаї, де ковилем лисніла цілина (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 39);
//  Яскраво відсвічувати, сяяти, блищати. У хатці темно й тихо; в віконечко скрять дві пломенисті зірочки іскрясті з неба голубого і білий сніг лисніє (Марко Вовчок, I, 1955, 300).