ЛИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до лити 3. А в
Римі свято. Велике свято! ..Із собором Іде сам кесар.
Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря
несуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 271); Вдалині, на обрії, за смугою
лісу, ніби з срібла литі, крейдяні гори (Андрій Головко, Літа..,
1956, 175);
// Те саме, що пролитий. Ти, любий друже,
заговориш.. про бога, та про море, Або про марне
литу кров З людей великими катами (Тарас Шевченко, II, 1953,
228).
2. у знач. прикм. Вигот. способом лиття (у 3 знач.);
вилитий із розплавленої речовини. Тверді сплави
поділяються на дві основні групи: литі тверді сплави і
металокерамічні (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 48);
На помості валялись здоровецькі купи срібних грошей,
здорові шматки литого срібла та щирого золота
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 36); Важкою, литого скла,
попільницею затопила Сахно Гальванеску в тім'я... (Юрій Смолич,
Прекрасні катастрофи, 1956, 103); Сухо подзвонюють мідяним
листом дуби, ..під ногами вислизають тугі, мов литі,
жолуді (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 70);
// перен., розм.
Те саме, що налитий 2. Зерно лите, повне, як жолудь
(Костянтин Гордієнко, II, 1959, 337).