Словник української мови

МАЯЧЛИВИЙ 1, а, е. Те саме, що маячний. Я писав її [поему] для власної втіхи і забави, химерним, маячливим стилем тієї романтичної школи, де я свої наймиліші молоді роки прожив (Леся Українка, IV, 1954, 134); Скільки днів і ночей тривало маячливе його забуття? Опритомнів уночі, в похмурому бараці, серед таких же, як сам, маслакуватих тифозників (Олесь Гончар, II, 1959, 130); Маячливі плани паліїв війни.

МАЯЧЛИВИЙ 2, а, е. Який маячить (див. маячити 1). Ці запахи в'ялих рослин, ця млосна й хитлива імла. Сплітаються, в'ються й течуть одним маячливим струмінням (Микола Бажан, Роки, 1957, 191).