Словник української мови

МАЯЧНЯ́, і, жін. Гарячковий стан хворої людини, що звичайно супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою. Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня, той же неспокій... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); [Жура:] Цілий місяць після цієї страшної ночі я лежала непритомна, в маячні (Іван Кочерга, II, 1956, 112);  * У порівняннях. Тепер щодня, як у маячні, Перехрест шукав злочинця (Іван Ле, В снопі.., 1960, 53);
//  розм. Нездійсненні мрії. Він — не Євгеній байронічний, Не Ленський, повний маячні (Максим Рильський, Поеми, 1957, 160); Хто їй навіяв ту бредню, Безумну серця маячню, Чар небезпечний і принадний (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 372);
//  зневажл. Божевільні висловлювання, плани, що постають у хворобливій або збоченій уяві. — Цікаво буде подивитися, як цей самий директор накаже вам здійснювати Каргатову маячню (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 224); І ви [імперіалісти] під виглядом свободи друку.. поширюєте цю канібальську маячню [про необхідність зменшення кількості населення Європи] (Олександр Довженко, III, 1960, 68).